Ці події не мають аналогів в історії людства.
У свій час травою забуття поросли могили мільйонів співвітчизників, невинно убієнних наших хліборобів – найкращої, найпрацьовитішої частини українського селянства.
У 1933-му році перестали битися серця понад чверті усіх українців. На жаль, навіть неможливо підрахувати кількість жертв геноциду українського народу.
Страшну правду про Голодомор відкривають для себе не лише українці. Парламенти багатьох держав визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу, підтримали заяви про геноцид українців або засудили злочин, хоч і не спромоглися назвати його геноцидом.
Ще живі люди, котрі пам’ятають голодомор і можуть розповісти про нього. Ще зберігається шанс засвоїти урок історії не за підручниками, а через безпосередній контакт із живими свідками. Але з кожним днем події голодомору віддаляються в часі, не втрачаючи при цьому свого скорботного і трагічного значення.
Вшанувати пам’ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не стільки для мільйонів загиблих, а, скоріше, задля наших дітей, які повинні завжди пам’ятати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося.
У наші дні, коли правда про голодомор стала доступною, ми повинні розуміти, що об’єктивна оцінка тих страшних подій не може бути спрямована тільки в минуле, вона має бути спрямована в майбутнє.
Перед нами, нащадками тих, хто зміг пережити голодомор, постає завдання надзвичайної моральної та політичної ваги – гідно вшанувати пам’ять тих, кому пережити його не судилося.
22 листопада 2014 року о 16.00 на вшанування пам’яті жертв голодоморів, буде оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання.
На території України 22 листопада 2014 року буде приспущено Державний Прапор, обмежено проведення розважальних заходів та внесено відповідні зміни до програм радіо та телебачення.